Олексій Курцев: Як відновити здатність українських дітей діяти
Вдячний Віталію Свічинському, керівнику Next Ukraine Foundation, який запросив мене долучитися до журі UKRIC Inventors Cup — конкурсу винахідників серед українських школярів. Для мене, як університетського викладача та керівника благодійної організації, яка розвиває освітні програми на Харківщині, це стало нагодою подивитися на проблему освітніх втрат під іншим кутом.
Підлітки пропонують рішення для енергозбереження, очищення води, медицини, безпеки людей. Вони використовують програмування, робототехніку, штучний інтелект. Але під час експертного оцінювання мене найбільше цікавить відстань між цікавою ідеєю та перевіреним винаходом. Побачити проблему й запропонувати пристрій — не те саме, що дослідити аналоги, сформулювати гіпотезу, провести експеримент і довести працездатність рішення.
Гарна презентація не підтверджує точності вимірювань, а використання відомої технології не робить розробку автоматично новою. Для судді важливо не знецінити ідею, але й не підмінити наукову перевірку заохоченням. Для учня — навчитися працювати з критикою, визнавати помилки й перевіряти власні припущення. Це досвід, який складно отримати, лише слухаючи пояснення викладача.
Саме тут виникає питання: де українська дитина може пройти цей шлях, якщо навчання роками відбувається через екран, а поруч немає лабораторії, наставника чи команди однолітків? Ми звикли вимірювати освітні втрати насамперед прогалинами у знаннях. Проте війна обмежує й інше — можливості самостійно діяти, експериментувати, працювати з людьми та вчитися на власних помилках.
Від ідеї до перевіреного рішення
Попередній сезон UKRIC показав, що може дати школярам організована підтримка. На початку 2026 року 24 учасники з Донеччини пройшли дев’ятитижневий курс прикладного винахідництва. П’ятеро вирушили до США, де представили свої розробки в Коннектикуті. За інформацією організаторів, троє українських школярів здобули міжнародні відзнаки Dassault Systèmes. Серед проєктів був, зокрема, браслет, який попереджає людей із порушеннями слуху про повітряну тривогу.
Важливі тут не лише нагороди. Діти отримали можливість пройти послідовний шлях від визначення проблеми до розроблення рішення та професійної оцінки результату. У новому сезоні UKRIC, за даними організаторів станом на 19 жовтня, зареєструвалися 242 винахідники, було подано 77 проєктів, 58 із яких допущено до відбору. Але мене цікавить не лише те, скільки дітей переможуть. Значно важливіше, що вони зможуть робити після завершення конкурсу.
Це питання безпосередньо пов’язане з ширшою проблемою української освіти. За результатами PISA-2025, оприлюдненими Міністерством освіти і науки, 46% охоплених дослідженням українських п’ятнадцятирічних учнів не досягають базового рівня з математики, а 45% — із читання. Через безпекові обмеження дослідження не проводили на Харківщині, Донеччині та в інших найбільш постраждалих регіонах.
PISA не вимірює втрату досвіду винахідництва чи командної роботи. Але ці результати показують масштаб проблем із базовими компетентностями, які необхідно розв’язувати одночасно з відновленням можливостей практичного навчання. Стійкість українських дітей не повинна ставати виправданням того, що їм доводиться долати надзвичайні перешкоди заради звичайних можливостей розвитку.
У міжнародній практиці є приклади довготривалих програм, у яких конкурси — лише частина навчання. Американська організація FIRST розвиває робототехніку через командну роботу, інженерні завдання та наставництво. Школярі не просто демонструють готові конструкції, а проєктують, випробовують і вдосконалюють їх.
Десятирічне дослідження Університету Брандейса, завершене у 2024 році, виявило стійкі позитивні відмінності за низкою показників зацікавленості та залучення до STEM між учасниками FIRST і групою порівняння. Це не означає, що будь-який гурток робототехніки матиме такий самий результат. Проте дослідження дає підстави серйозно ставитися до тривалості навчання, практичних завдань і наставництва, а не оцінювати освітню програму лише за підсумками одного змагання.
Що показує наша практика на Харківщині
В Українському Благодійному Альянсі ми працюємо з цією проблемою безпосередньо. У Харкові діють три наші освітні центри «Змістовно», а в громадах області — чотири Простори Незламності з освітніми компонентами. Через освітні центри щороку проходять сотні дітей, які отримують доступ до програмування, STEM, англійської мови, творчих дисциплін та інших напрямів навчання.
Але практична робота змушує мене критично ставитися до того, як ми звикли оцінювати результати освітніх програм. Ми можемо порахувати заняття, відвідування та кількість учасників. Набагато складніше відповісти на інші запитання. Чого саме навчилася дитина? Чи здатна вона застосувати знання без підказки? Чи вміє сформулювати проблему, перевірити власне припущення, пояснити невдалий результат або домовитися з командою?
Ці запитання поступово змінюють наш підхід до організації навчання. Ми працюємо над переходом від набору окремих курсів до довготривалих освітніх траєкторій, у яких практичні завдання, наставництво та оцінювання розвитку компетентностей будуть пов’язані між собою. Це поки напрям роботи, а не доведений результат. Його ще потрібно перевіряти та вдосконалювати.
Але вже зараз зрозуміло, що не кожне освітнє рішення потребує нового обладнання. Іноді значно важливішими є педагог, який не поспішає дати готову відповідь, можливість кілька разів переробити проєкт або доступ до фахівця, здатного поставити правильні запитання.
Майстер-клас може зацікавити дитину. Короткий курс — дати початкові знання. Конкурс — створити мотивацію та можливість отримати професійну оцінку. Проблема виникає тоді, коли між цими етапами немає продовження і дитина щоразу починає з нуля. Для прифронтових громад, де доступ до очної освіти обмежений роками, це особливо відчутно.
Відновлення освіти не вичерпується ремонтом приміщень або надолуженням навчальної програми. Потрібно повертати дітям середовище, у якому можна пробувати, помилятися, отримувати зворотний зв’язок і поступово ставати самостійнішими. Це потребує тривалої роботи, а не лише календаря заходів.
Для освітніх організацій, донорів і бізнесу звідси випливає складніше, але значно важливіше запитання: не скільки подій ми провели, а що їхні учасники можуть робити після завершення програми і чи зберігається цей результат із часом.
Не всі діти стануть винахідниками, інженерами чи підприємцями. І це не повинно бути обов’язковою метою. Але кожному може знадобитися вміння діяти тоді, коли готової відповіді немає. Саме цей досвід ми ризикуємо недооцінити, говорячи про освітні втрати під час війни. І саме його потрібно навчитися повертати дітям разом зі знаннями.
———
Олексій Курцев
Генеральний директор і співзасновник Ukrainian Charity Alliance, доктор юридичних наук, доцент
